У психологічній практиці, аналізуючи випадки дитячої «проблемності»,
«агресивності», «впертості», важко пригадати хоча б одну родину, яка,
вирішуючи проблеми виховання, не застосовувала б фізичних покарань. Тут
не йдеться про жорстоке поводження та фізичні тортури, але горезвісний
куток та плескач по сідницях — явища, достатньо широко поширені. Мами,
тата, бабусі, дідусі використовують їх як дисциплінуючі методи, засоби
примушення дитини робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти
також звертаються до насилля як до способу досягнення власної мета. Та
тільки тепер їх застосовують до молодших та слабших і, якщо дівчинка або
хлопчик впевнюються в дієвості таких прийомів, то починають
використовувати їх дедалі частіше. Дорослим необхідно пам'ятати, що
найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти
оцінюють як дружні, рівноправні. Виховання, яке базується на покаранні,
не може вважатися справедливим. Щоб встановити порядок та підгримувати
доцільну дисципліну, зовсім не обов'язково карати, адже е шви ефективні
метода впливу. Слід пам'ятати, що фізичні методи покарання принижують
дитину, травмують її психіку, негативно впливають на самооцінку та
провокують бажання помститися. Страх, біль, які пригнічують дитину
емоційно, заважають зрозуміти власну поведінку та зробити правильні
висновки на майбутнє. Дитина стає лякливою, захищає себе, намагаючись
уникнути покарання, починає брехати.
